Компроміс заради можливості: Іван Крипʼякевич і перша радянська окупація Галичини (1939–1941)

Автор
Бліхарська Ліана-Марія
DOI
https://doi.org/10.33402/zuz.2024-20-74-95
Анотація

Досліджено діяльність українського історика Івана Крипякевича під час першої радянської окупації Галичини у 1939–1941 рр. Основну увагу зосереджено на громадській ролі вченого. Українізація науки та освіти у Львові, починаючи з вересня 1939 р., була підпорядкована цілям радянізації. Процес включав репресії щодо частини інтелігенції та водночас відкривав нові можливості для тих, хто зміг знайти компроміс. За цих умов І. Крипякевич не лише вижив, а й намагався сприяти розвиткові української історичної науки, очоливши кафедру історії України у Державному університеті та Львівському відділі Інституту історії України Академії наук УРСР.

Проаналізовано механізми, за допомогою яких влада впливала на представників інтелігенції, використовуючи їх для легітимізації нової радянської реальності. Представлено обставини, за яких історик, на відміну від багатьох інших своїх колег, не лише уникнув репресій, а й досяг значних кар’єрних успіхів, неможливих у часі перебування Львова у складі Другої Речі Посполитої. Це пояснено його обережним підходом до нової влади, зокрема відсутністю прямого протистояння та готовністю співпрацювати в межах дозволеного. Підсумовано, що діяльність І.  Крип’якевича у вересні 1939 – червні 1941 рр. диктувалася не лише стратегією виживання, а й свідомим вибором на користь розвитку Львова як центру української науки в нових умовах та реалізацією особистих цілей. Співпраця з владою відкривала можливості для наукової карʼєри, проте вимагала певних поступок, зокрема активної участі у громадському житті, що слугувало важливим інструментом для легітимізації нового режиму. Своєю чергою, влада використовувала авторитет таких постатей, як І. Крип’якевич, для створення ілюзії підтримки серед інтелігенції та народу. Стаття заповнює певну лакуну в дослідженні діяльності І. Крип’якевича як науковця і громадського діяча. Вивчення та висвітлення громадської активності наукової інтелігенції у цей період дозволяє глибше зрозуміти механізми взаємовпливів та стосунків у форматі науковець – влада, а також простежити вироблення стратегій виживання в нових політичних умовах.

Ключові слова
Радянська влада, Іван Крип’якевич, радянізація Львова, тоталітаризм, пропаганда, історична наука.
Повний текст
Завантажити оригінал
Author
Blikharska Liana-Mariia
DOI
https://doi.org/10.33402/zuz.2024-20-74-95
Annotation

The article examines the activities of the Ukrainian historian Ivan Krypiakevych during the first Soviet occupation of Galicia in 1939–1941. The focus is on the public role of the scholar. The Ukrainianization of science and education in Lviv, starting in September 1939, was subordinated to the goals of Sovietization. The process included repressions against a part of the intelligentsia and, at the same time, opened up new opportunities for those who were able to find a compromise. Under these conditions, Krypiakevych not only survived but also tried to promote the development of Ukrainian historical scholarship, heading the Department of Ukrainian History at the State University and the Lviv Department of the Institute of History of Ukraine of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR. The article analyzes the mechanisms by which the authorities influenced intellectuals, using them to legitimize the new Soviet reality. The article also presents the circumstances under which the historian, unlike many of his colleagues, not only escaped repression but also achieved significant career success, which was impossible during the time when Lviv was part of the Second Polish Republic. This can be explained by his prudent approach to the new government, including the absence of direct confrontation and willingness to cooperate within the limits of what was permitted. It is summarized that Krypiakevych’s activities in September 1939 – June 1941 were dictated not just by a survival strategy, but by a conscious choice in favor of developing Lviv as a center of Ukrainian scholarship in the new conditions and realizing personal goals. Cooperation with the authorities opened up opportunities for an academic career, but required certain concessions, including active participation in public life, which served as an important tool for legitimizing the new regime. In turn, the administration used the authority of figures such as Krypiakevych to create the illusion of support among the intelligentsia and the people. The article fills a certain gap in the study of Ivan Krypiakevych’s activities as a scholar and public figure. The study and coverage of the public activity of the scientific intelligentsia during this period allows us to better understand the mechanisms of mutual influence and relations between the scholar and the government, as well as to trace the development of strategies for survival in the new political environment.

Keywords
Soviet rule, Ivan Krypiakevych, Sovietization of Lviv, totalitarianism, propaganda, historical scholarship.
Оголошення:
Новини:

Запрошуємо на науковий семінар за участю Любомира Хахули "Історичні музеї як простір національної консолідації: досвід Польщі та України (кінець XIX - перша третина XX століття"

Захід відбудеться за сприяння Національного фонду досліджень України у рамках проєкту "Історична пам'ять українців в умовах війни: від конфронтації до консолідації" (2023.03/0207).

Відбувся науковий семінар «Від Флорентійської унії до Весни народів: мукачівські єпископи ХV–ХІХ століть (їх походження і святителі»

Науковий семінар «Від Флорентійської унії до Весни народів: мукачівські єпископи ХV–ХІХ століть (їх походження і святителі» відбувся у Львівському музеї історії релігії 26 березня 2026 року. В якості доповідача результатами своїх багаторічних досліджень поділився науковий співробітник Інституту історії Церкви УКУ, викладач Тернопільської вищої духовної семінарії імені патріарха Йосифа Сліпого, кандидат історичних наук Володимир Мороз. Організатором і модератором наукової події виступила завідувачка Відділу нової історії України Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України і наукова співробітниця Інституту релігієзнавства – філії Львівського музею історії релігії, доктор історичних наук Ірина Орлевич.