Переховування та форми збереження документів в УПА та збройному націоналістичному підпіллі ОУН(Б) на західноукраїнських землях
У статті досліджено,
що основними продуцентами документів в УПА були штаби підрозділів (їхні
канцелярські осередки чи поодинокі спеціалісти-носії відповідних повноважень),
не нижчих за сотню, а у збройному підпіллі ОУН(б) – територіальних «рівнів»
район, надрайон, округа. Активну участь у виготовленні документації брали
бунчужні та «політвиховники».
Військові підрозділи
вели облік документів («книги» реєстрації наказів командування, вхідних і
вихідних документів, акти передачі документів та ін.). У сукупності ці облікові
джерела дають уявлення про обсяги документообігу в УПА, видові та кількісні
параметри його складових.
З’ясовано, що у запіллі УПА була
спроба стандартизувати різноманітні способи архівування документів. Для цього
восени 1943 року, згідно спеціальної інструкції, розпочато створення так званих
станиць Української пресової служби. Проте ця система не прижилася. Додатковим
свідченням спроб систематизації документів у війську є штемпельні відбитки
«Архів» – їх виявлено на низці аркушів документів різного територіального
походження у зв’язку з арештом польською владою к-ра ВО «Сян» УПА–Захід
Мирослава Онишкевича у 1948 р. Утім, створити стандартну та надійну
систему сталого збереження документації, яка б застосовувалася довго та на всіх
територіях діяльності, ні УПА, ні післявоєнному збройному підпіллю так не
вдалося.
Також у статті
проаналізовані найбільш поширені способи переховування організаційної
документації в УПА та післявоєнному збройному націоналістичному підпіллі ОУН(б)
(яке після розформування армії продовжило військову боротьбу до середини 1950-х
років).
Встановлено, що
повстанські архіви здебільшого зберігали у криївках, а також закопували. Щодо
місць сховищ, то це не конче могла бути лісова гущавина чи якісь інші
важкодоступні місця. Нерідко архіви ховали у місцях скупчення цивільного
населення (подвір’я жителів сіл, присілків, хуторів, прибудинкові й культові
споруди), на сільських кладовищах, пасіках. Траплялося й так, що архіви
закопували навіть у місцях безпосереднього перебування ворожих сил чи поблизу
об’єктів ворожої інфраструктури.
Щодо типових видів
ємностей, у яких повстанці зберігали свої архіви, то це зазвичай були бідони,
металеві або дерев’яні ящики. Але нерідко траплялися й різноманітні
нестандартні ємності, як-от скляні пляшки, бутлі, банки тощо.
Оскільки активність
УПА та післявоєнного збройного підпілля часто мала ознаки диверсійної
діяльності, різні архіви нерідко переміщували з місця на місце, що не пішло на
користь збереженню документальних масивів.
The article studies that the main producers of documents in the UPA were the headquarters of units, but in the armed underground of the OUN(b) territorial «levels» raion, nadraion, okruha. «Political hatcheries» took an active part in the manufacture of documentation.
In the rear line services was «books» of registration of command orders, incoming and outgoing documents, acts of transfer of documents, etc.).
It turned out that in the rear line services of the UPA there was an attempt to standardize various
ways of archiving documents. For this, in the fall of 1943, according to a
special instruction, the creation of the Ukrainian Press Service began.
However, this system did not catch on.
Also, the article
analyzes the most popular ways of hiding organizational documentation in the
UPA and the post-war armed nationalist underground of the OUN(b) (which, after
the army was disbanded, continued the military struggle until the mid-1950s).
It was established
that the archives were mostly stored in kryivka’s,
as well as buried. As for places of storage, it could not be a forest husk or
some other hard-to-reach places. Often, archives were hidden in places of
accumulation of civilian population (yards of residents of villages, houses,
farms, local buildings and places of worship), in rural cemeteries, etc. It also happened
that the archives were buried even in places of direct stay of enemy forces or
near objects of enemy infrastructure.
As for the typical
types of containers in which the rebels stored their archives, these were
usually milk cans, metal or wooden boxes. But often there were a
variety of non-standard containers, such as glass bottles, bottles, cans, etc.
Since the activity of
the UPA and the post-war armed underground often had signs of sabotage
activities, various archives were often moved from place to place, which did
not benefit the preservation of documentary arrays.