*Supported by the ÚNKP-21-4 New National Excellence Program of the Ministry for Innovation and Technology from the source of the National Research, Development and Innovation Fund.
Розглянуто проблему релігійної та політичної діяльності
греко-католицького духовенства Північно-Східної Угорщини в 1860–1867 рр.
Значну увагу приділено аналізу ролі місцевих русинських лідерів. Зазначено, що
у ХІХ ст. із-поміж народів Угорського королівства найбіднішим етносом як у
матеріальному плані, так і в контексті культурних здобутків вважали русинів; соціальна
структура цієї спільноти була неповною, адже більшість становили неписьменні
селяни. Стверджено, що за відсутності власного дворянства та буржуазії роль
еліти відігравало греко-католицьке духовенство, а базою, зокрема фінансовою,
для розвитку руської національної культури та літератури стали церковні
структури. Встановлено, що найбільш значною церковною структурою русинів
Північно-Східної Угорщини вважалася Мукачівська греко-католицька єпархія, чия влада
поширювалася на сім угорських комітатів (Земплін, Унг, Берег, Угоча, Марамарош,
Саболч і Сатмар), а єпископ, який керував єпархією з осідком в Ужгороді, – провідним
лідером русинства.
Стверджено, що Жовтневий диплом, який проголосив
австрійський імператор Франц Йосиф І 20 жовтня 1860 р.,
ознаменував повернення до конституційних принципів. На підставі аналізу різних
програм греко-католицьких священників Мукачівської єпархії, встановлено, що
Жовтневий диплом мав великий вплив на угорських русинів; у цей період радник
Придворної ради Угорщини Адольф Добрянський відстоював федералізацію Угорщини,
створення самостійного руського конгресу та греко-католицької архиєпархії.
Зазначено, що його ідеї вплинули на багатьох руських священників. Констатовано,
що проугорський мукачівський єпископ Василь Попович і його послідовники відхилили
пропозиції Добрянського, оскільки вважали їх занадто радикальними, натомість
ужгородська консисторія хотіла втілити національні потреби винятково у
взаємодії з Державними зборами Угорщини.
Висновано, що після австрійсько-угорської угоди
1867 р. дружнє до угорців греко-католицьке духовенство Мукачівської
єпархії задовольнилося тими правами, які забезпечував Закон про національності
від 1868 р. На закінчення зазначено, що духовенство побоювалося, що вимога
розширення національних прав призведе до зменшення державного фінансування
(субсидії) Мукачівської єпархії.