Проаналізовано наукову та громадську
діяльність, повсякденне життя і побут видатного історика, академіка АН УРСР
Івана Крип’якевича, який у радянську добу очолював важливу соціогуманітарну
установу – Інститут суспільних наук АН УРСР, де науковці досліджували історію
та культуру, етнолінгвістичні процеси західного регіону. Узагальнено основний
доробок вченого з історії княжої і козацької діб, військової історії України.
Показано родинне оточення вченого – працю та зацікавлення його дружини й двох
синів, краєзнавчі подорожі в Карпати, околицями Львова, Жовкви та Рогатина. Встановлено,
що вчений цікавився класичною музикою і фольклором, природним середовищем
львівських парків. Висвітлено його співпрацю з фотографами, колекціонерами
екслібрисів, громадськими діячами на ниві дослідження й збереження пам’яток
історії, культури та природи рідного краю. Показано доброзичливу атмосферу, яку
створював директор Інституту суспільних наук у колективі, де організовувалися
сатиричні вечори і творчі зустрічі з письменниками Львова.
Зазначено, що керівник установи був
зорієнтований на формування в установі відчуття дружної творчої сім’ї,
атмосфери доброзичливості, шанобливого ставлення до співробітника незалежно від
звань і посад, реалізовуючи працю не примусовими методами, а логікою вчинків. Простежено,
що у принципових питаннях львівський історик завжди мав свою позицію і
послідовно її відстоював, був вірним фахові й намагався зробити корисне для
науки, народу, родини.
Узагальнено наукові студії та спогади
сучасників Івана Крип’якевича: істориків – Олександра Домбровського, Миколи
Андрусяка, Омеляна Пріцака, Ярослава Дашкевича, Ярослава Ісаєвича, Феодосія
Стеблія, Олега Купчинського, Івана Бутича, Миколи Ковальського, Ореста Мацюка,
філологів – Романа Кирчіва, Марії Вальо, Лева Полюги, Уляни Єдлінської, Лідії
Коць-Григорчук, Дмитра Гринчишина, Богдани Криси, а також представників родини
– сина Романа, невістки Лесі Крип’якевич-Цегельської, племінниці Лукії
Крип’якевич-Лукомської та ін.