Розглянуто
відзначення Шевченківських свят полоненими українцями в таборах Австро-Угорщини
(Фрайштадт) і Німеччини (Вецляр, Зальцведель та Раштат). Наголошено, що все українське
громадянство щорічно в березні святкувало Шевченківські дні, які, по суті, стали
національним торжеством. Акцентовано, що за часів російського панування в
Наддніпрянщині царський уряд забороняв вшановувати пам’ять Т. Шевченка, особливо
це виявилося 1914 р., коли українці всього світу відзначали 100-річчя від
дня народження Кобзаря, у Наддніпрянщині святкували «німий ювілей».
Констатовано,
що в роки Першої світової війни понад 500 тис. українців опинилося в
полоні Центральних держав. Однак зауважено, що, перебуваючи в неволі, полонені
українці не забували вшановувати пам’ять великого Тараса. Зазначено, що завдяки
діяльності Союзу визволення України у всіх українських таборах Австро-Угорщини й
Німеччини щороку відбувалися величаві святкування в честь Кобзаря – не тільки
як геніального поета, але й як духового натхненника української нації.
Наголошено, що під впливом ідей Т. Шевченка прокинулося все свідоме
українство, своїми творами він вселив українцям віру в можливість бути
господарями у своїй хаті, а для досягнення цієї мети вказав, що потрібно «рвати
кайдани» й будувати «нову вільну сім’ю».
Стверджено
величність Шевченківських свят у всіх таборах, на які збиралися сотні полонених.
Зазначено, що відбувалися концерти,
ставили вистави за творами поета, проводили вечори декламації, видавали таборові
часописи – «Розвага» (Фрайштадт), «Вільне слово» (Зальцведель), «Розсвіт»
(Раштат), «Громадська думка» (Вецляр), щороку присвячували Шевченківському
святу спеціальні номери, у яких друкували окремі твори поета, статті про його
творчі здобутки, а найголовніше – значення Т. Шевченка для України як
борця за волю.
Наголошено
на урочистостях відзначення полоненими свят Т. Шевченка після революції в
Україні. Встановлено, що всі, хто виступав, акцентували на тому, що він перший
розпочав боротьбу з царизмом, а його ідеї втілили в життя українські борці в
1917–1918 рр. Констатовано, що сьогодні нащадки продовжують вшановувати
пам’ять свого Великого Кобзаря.