Зазначено, що твори художньої літератури ‒
цінне джерело для вивчення діалектних особливостей мови, а діалект ‒ для
усвідомлення нюансів письменницького ідіостилю. Розглянуто праці мовознавців,
присвячені репрезентації територіальних діалектів у художній мові як важливому
чиннику текстотворення (специфіка, функційність, стилістична доречність
діалектизмів та ін.).
Уперше
взаємозвʼязок літературне ‒ діалектне
слово інтерпретовано на матеріалі збірки «Загоріла полонина: бойківські
оповідання» С. Парфанович, яка авторське мовомислення акцептує через рідну
бойківську говірку, природно вплітаючи її в канву своїх творів.
Проаналізовано
фонетичні та граматичні явища, притаманні бойківським говіркам, які засвідчують
давність діалекту, його збереження попри тиск літературної мови, експансивне
сусідство наддністрянського говору. Виявлено співіснування фонетичних
варіантів, збереження архаїчних рис відмінювання і дієвідмінювання, паралельний
ужиток діалектних та літературних граматичних форм, непослідовність тих чи тих
мовних явищ, явища спонтанні й ті, що мають історичне підґрунтя, тощо.
Констатовано, що проведене
дослідження особливо важливе для вивчення бойківських говірок у діахронії, адже
дає змогу виявити активізацію чи пасивізацію низки фонетичних, морфологічних,
синтаксичних рис, тобто простежити зміни, оновлення діалектного ландшафту.
Зауважено, що
вивчення діалектної мови в художній візуалізації має самодостатню наукову
цінність, адже не тільки ілюструє індивідуально-авторські особливості
інтерпретації стилізації діалектизмів, їхні функції у творі, специфіку говіркових
рис на різних мовних рівнях, а й загалом експлікує діалектно-літературний
взаємозвʼязок.