Здійснено спробу схарактеризувати
роль українців закордоння в поширенні творчості І. Калинця – головно
йдеться про видання, переклад і дослідження його поезій. У викладі матеріалу
основну увагу зосереджено на двох аспектах: історико-літературному та
літературно-критичному. У першому аспекті наголошено на значенні світового
українства в публікації поезій автора, табуйованого в підрадянській Україні (з-поміж
інших, виділено праці А. Г. Горбач, Б. Кравцева, О. Зінкевича),
у другому – на рецепції Калинцевих творів, яку запропонували українські
дослідники за кордоном (О. Гнатюк, Д. Гусар-Струк, Т. Карабович,
М. Павлишин, Р. Семкович, Ю. Шевельов та ін.).
Окреслено історичні
обставини, за яких відбувалися контакти І. Калинця та його соратників із
представниками українських громад у Вільному світі, зокрема напередодні 1972 р.,
коли вибухнула друга хвиля репресій проти української (пост)шістдесятницької інтелігенції,
нелояльної до московського комуністичного режиму – з подальшими арештами та
тривалими термінами ув’язнення в концентраційних таборах. У цьому контексті оповідь
сфокусовано на перипетіях кримінальної справи проти бельгійського українця Я. Добоша
та наміру діаспорного підпільника налагодити спілкування з І. Калинцем.
У розрізі історії
літератури розглянуто одні з найвагоміших зарубіжних видань поетичного доробку
І. Калинця, зокрема у форматі одноосібних книжок: «Вірші з України» (1970),
«Підсумовуючи мовчання» (1971), «Коронування опудала» (1972), два томи поезії,
що вперше побачили світ 1991 р. – «Пробуджену музу» та «Невольничу музу».
Водночас «діаспорну»
рецепцію Калинцевої творчості висвітлено крізь призму літературно-критичних розвідок
про його тексти – статей, опублікованих як у 1960–1970-х, так і в 1990–2000-х роках.
На основі цього здійснено спробу узагальнити «діаспорне» бачення поетичної
спадщини І. Калинця.
